Оксана Білозір відверто про політику і не тільки

Оксана Білозір, народний депутат України. 

Пані Оксано, Ви є однією із небагатьох народних депутатів ВР, котрі мають за спиною великий досвід народного артиста України. Як це впливає на Вашу політичну діяльність?

Більше політична діяльність впливає на мої творчі плани. Бо скрізь, куди я приїжджаю на творчі зустрічі, на яких виконую пісню, і спілкуюся з глядачами, я розширюю коло для роздумів, намагаюся осягнути та сприйняти проблеми, якими живе сьогодні українське суспільство. Але, при цьому, моя політична діяльність обмежує поле для творчої. Якщо, наприклад, взяти участь у заходах, які проводять творчі агенції, то моя присутність ситуативно прив’язує мене до тієї політичної сили, яку я представляю, бо інколи засоби масової інформації є заангажованими та несуть суб’єктивні судження, а це, звичайно, звужує мої творчі можливості.

Однак, це мій свідомий вибір, адже я відпрацювала величезну частину свого життя (більше 40 років) на творчій ниві, а зараз підросло нове покоління, яке створює багато цікавої, яскравої музики. Тому у мене пріоритет сьогодні – це політична діяльність, але свою творчу складову я обов’язково використовую для спілкування на рівні душі і серця.

Як Ви оцінюєте нинішню діяльність Міністерства культури? Чи Ви б хотіли повернутись на пост Міністра культури?

Я не можу оцінювати діяльність моїх колег, бо це не коректно з мого боку, адже я так само обіймала цю посаду. Мені хочеться їм побажати, щоб вони були ефективними. Коли я прийшла на посаду Міністра, я написала для себе такий девіз: «Пам’ятай, що прийде час, коли ти звідси підеш і думай про те, що ти після себе залишиш». Саме такі настанови я б дала своїм колегам, які працюють у цій сфері. А повернутися – два рази в одну річку не ступають.

Розкажіть про свою волонтерську діяльність в АТО, а саме обмін та звільнення полонених, а також про найважчий випадок під час обміну та що Ви відчували під час таких операцій?

Цей час пройшов, але для мене важливо, що на той момент доля дарувала мені робити цю важливу місію. Ми були першими, зі Службою безпеки України, хто почав визволяти полонених. Це не була моя ініціатива, як волонтера – фактично я стала волонтером-переговорником, працюючи в цьому напрямку з СБУ. Як учасник бойових дій в Афганістані, я налагодила довірливі контакти з афганцями по обидві сторони лінії розмежування, адже багато з них знали мене особисто ще з часів Афгану. І через воїнів-афганців ми змогли розблокувати переговори про обмін з так зв. ЛНР, адже довгий час цього нікому не вдавалося зробити, вони не йшли на контакт. Так само вдалося почати процес визволення воїнів з добробатів, бо до них було дуже  погане ставлення з боку представників т.зв. ДНР, вони не хотіли їх обмінювати. Тоді, коли це було найбільш потрібно, я була в тих місцях, тому дякую Богу за кожний день, і за кожну людину, яку нам спільно з СБУ, вдалося повернути в родину.

На Вашу думку, яку роль в українській політиці відіграє жінка і чи маєте в планах подавати свою кандидатуру на президента України?

У своїй діяльності, як творчій, так і в політичній, я ніколи не розрізняла – чи чоловік це, чи жінка. Для мене головне – якість людини. Якщо це людина цікава, амбітна, прагматична, конструктивна і результативна в цьому житті, тоді і мені з нею цікаво. Саме з такими сильними людьми, незважаючи на стать, я завжди була поруч.

Щодо другої частини питання, то я відповідальний і продуктивний член команди і у мене немає нездорових політичних амбіцій. Бо, розуміючись на політичних і соціальних процесах, я усвідомлюю всю відповідальність того чи іншого рішення.

Яка найактуальніша проблема України сьогодні? Які Ви бачите шляхи вирішення цих проблем?

Спільне бачення спільного майбутнього. Єдине, що нам сьогодні потрібно, це об’єднуватися навколо ключових пріоритетів, які дадуть нам можливість вийти з будь-якої складної ситуації. Об’єднуватися навколо бачення європейської перспективи України (а ми розуміємо, що є частиною європейського континенту!), бо ми нікуди сьогодні не йдемо, як дехто каже, а повертаємо собі те місце, яке нам по праву належить, як найбільшій державі в центрі Європи. Тому, це має бути спільне усвідомлення, що нам не варто крутити голову в ту чи іншу сторону, а об’єднатися навколо розуміння того, що нам потрібно повернути собі те, що нам належить.

Зараз, коли фактично вже почалася виборча кампанія, маємо про це думати, бо нам потрібно відокремити кукіль від зерна, популістів від реальних політиків.

А взагалі – потрібно просто любити свою країну, бо все починається з любові. Якщо ти її любиш, тоді тобі відкриваються очі на багато таких підвалин і деталей, які ти не бачиш через політичне сміття, яке викидається на наші голови з різних боків. А ми з Вами знаємо, що все велике починається з малого, тож важливо робити навколо себе невеличкі, але сутнісні речі, робити це з любов’ю до своєї батьківської землі, яка дана нам Богом, бо є поговірка: «Де родився, там згодився».

Що Ви можете порадити жінкам, котрі хочуть зв’язати своє життя з політикою?

Політика – це не щось аморфне, це велика і відповідальна праця, яка має в собі і багато негативу. Від багатьох речей доведеться відмовитись, зрозуміти, що ти стаєш публічною людиною. Бо до всього потрібно ставитись відповідально. Якщо Ви любите людей, любите спілкуватися з ними, дискутувати, переконувати, якщо відчуваєте, що можете щось змінити, або реагувати реальними справами на вирішення проблем, що існують сьогодні в суспільстві, тоді займайтеся політикою, бо вона потребує саме Вас!