Ірина Френкель: Життя необхідно пити великими ковтками

Ірина Френкель пройшла свій шлях від громадського діяча до директора департаменту культури Вінницької міської ради та радника Міністра культури України. Митець, заслужена артистка України, автор, організатор та продюсер відомих міжнародних професійних мистецьких проектів, зокрема, VINNYTSIA JAZZFEST, OPERАSFEST TULCHYN. Директор Державної установи «Український центр культурних досліджень». 

Ірино Володимирівно, коли Ви зрозуміли, що хотіли б пов’язати своє життя з музичною культурою? Чи легко Вам далося це рішення?

У 15 років я мусила зробити складний вибір. Як донька фізика-ядерника, в школі я любила фізику, перемагала в олімпіадах. Батько був упевнений, що я оберу фізику. Але я обрала музику.

Ви були самостійною дитиною?

Батьки кажуть, що дуже самостійною. Читати я почала приблизно у три роки, причому навчилася сама. Батьки в той час були ще студентами, постійно щось читали, а я періодично підходила до них і запитувала: «А яка це буква?». Взагалі вчилася я завжди легко.

У віці 27 років Ви здобули почесне звання — заслужена артистка України. Дана відзнака допомогла Вам у майбутньому? Можливо, додала більшої впевненості, що Ви обрали правильний життєвий шлях?

Я завжди багато працювала і працюю. Тому звання для мене – це визнання досягнень і велика відповідальність перед суспільством.

Окрім першої вищої музичної освіти, Ви навчалися та захищалися за кордоном за фахами «Музичний менеджмент» та «Культурна економіка».

Я переконана: треба вчитися постійно. Навчання в Європі не просто дало можливість піднятися на сходинку вище – завдяки спілкуванню з професорами навчального закладу змінилось і моє світосприйняття. Як приклад: Оперний менеджмент нам читав генеральний директор Віденської опери, Фестивальний менеджмент – директор Bregenzfest у Брегенці та Моцартовського фестивалю в Зальцбурзі та інші. Але те, що в університетах викладають практики – це відіграло велику роль в формуванні мене як менеджера. Перша наукова робота була пов’язана зі спонсорством музичних фестивалів. А друга- із вивченням впливу культурної ідеї на економічний розвиток території.  Це дуже складна тема. Професори, знаючи моє навантаження, під час вступного іспиту спитали чи буду я мати час читати? Я відповіла, що завжди багато читаю. Але тільки під час навчання у Європі я зрозуміла що таке читати і як працювати з інформацією, яким чином наукові розробки перетворити на практичні результати.

Найбільший міжнародний оперний фестиваль в Україні  просто неба «Operafest Tulchyn» – чи є це практичним результатом Вашої наукової роботи?

Під час організації першого фестивалю ми взяли за основу багато складових, які були мною досліджені в дисертації. Коли у 2017 році ми вперше готували масштабний оперний фестиваль під відкритим небом на території Палацу Потоцьких у Тульчині, мені мало хто говорив у обличчя, але спинним мозком я відчувала невіру багатьох в успіх цього проекту. Успіх цього проекту це: наявність професійних знань, ексклюзивні ідеї, гарна команда і вміння не боятися неординарних рішень. Завжди в команді має бути людина, яка бере на себе відповідальність за інтелектуальні ризики. Я завжди готова до цього і вмію тримати удар та навантаження, іноді наднормові.

У червні вже втретє ми проведемо головну оперну подію літа – «OPERAFEST TULCHYN- 2019» . Якісний культурний продукт, поєднаний з багатьма складовими – від цікавого відпочинку до продуманої інфраструктури.

Яким має бути менеджер культури?

 Менеджмент у культурі базується на міжсекторальних знаннях. Культурний менеджер, окрім знання свого «предмету», має бути маркетологом, промоутером, психологом, дизайнером, планувальником, економістом, логістом і фінансистом. Та найголовніше – це має бути людина, яка готова взяти відповідальність за власні рішення і дії.

Культура в Україні не є видимою. Зараз одним із головних завдань менеджерів, на мою думку, є створення «visibility profile» для культурних проектів. Це нова методологія, яку використовують у ЄС.

Чи важко знайти  однодумців та сформувати свою команду?

 Як сказала одна поважна особа «Ірино, Ви приречені на зустрічі з людьми, які відіграють далі важливу ролі у Вашому житті». І дійсно, чотири зустрічі зіграли велику роль в моєму житті. У 1982 році відбулась зустріч з Леонідом Коганом – це був ключовий момент вибору шляху музиканта. Зустріч з диригентом Крістофом Мюллером у 1996 році надихнула на проектну фестивальну діяльність. Велику роль зіграв Володимир Гройсман, запросивши мене на посаду начальника управління культури (нині департамент) Вінницької міської ради у 2006 році – це була Школа з великої літери. Зустріч з Валерієм Коровієм у 2016, головою Вінницької ОДА, подарувала майданчик для апробації результатів моєї наукової роботи у Тульчині.

Що стосується команди: насправді у житті ми завжди «притягуємо» собі подібних. Наша команда має великий досвід із організації професійних мистецьких фестивалів та проектів. Свого часу ми пройшли дуже складний шлях становлення і нині не стоїмо на місці. Під час роботи над фестивалем або проектом ми розробляємо для нього кожний сегмент, а це складна фахова ексклюзивна робота. Синтез кожної складової загальної картини і створив той резонанс, який тепер маємо. Наші ключові проекти, а саме –  PLAN Z, OPERAFEST TULCHYN, VINNYTSIA JAZZFEST, «МАЛІ МІСТА – ВЕЛИКІ ВРАЖЕННЯ» та «АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРНОГО ЛІДЕРА» – є класичними прикладами, на які орієнтуються під час організації аналогічних проектів, та які презентують експерти на конференціях і семінарах різного гатунку у якості вдалих прикладів України з культурних трансформацій.

У грудні Ви презентували Віртуальний музей нематеріальної культурної спадщини України. Що надихнуло Вас ініціювати такий масштабний  проект?

З кінця грудня 2017 року я очолила ДУ «Український центр культурних досліджень». Центр має займатися дослідженнями в галузі культурної політики та формувати рекомендації щодо її реалізації. Методичний супровід Конвенції ЮНЕСКО 2003 та 2005 років, Децентралізація в культурі – як Ви бачите – поле діяльності дуже велике. У 2018 році відкрито 5 регіональних представництв УЦКД з метою отримання даних «з полей» та надання методичної допомоги на місцях. Ми плідно працюємо над тим, про що багато говорять, але мало хто робить: створення електронних реєстрів в галузі культури. Враховуючи, що результат для мене – це сенс, заради якого й треба працювати, я мала розібратися з проблемою створення цих реєстрів у стислі терміни. Віртуальний музей нематеріальної культурної спадщини – це потужне наукове дослідження, яке дало друге дихання Українському центру культурних досліджень.

 Вам доводиться часто подорожувати. Чи не втомлюють дороги?

Ні. Я люблю подорожі з дитинства. Зараз всі мої подорожі пов’язані з професійною діяльністю. Якщо є нагода відпочити, я їду в гори. Я закохана в них. Як казав один з моїх найулюбленіших бард – Володимир Висоцький. «Лучше гор могут быть только горы…». Мені подобається підніматися фунікулером крізь хмари назустріч сонцю. Як і в житті, завжди після темної настає світла смуга.

 «Пити життя великими ковтками» – що це для Вас?

Це коли ти вимірюєш життя не роками, а моментами, коли у тебе від щастя перехоплює подих.